Дилема засновника, чи Секс з горилою

Успішним підприємцям присвячується

Двадцять років я спостерігаю за українським бізнесом так би мовити зблизька. Познайомився з більш як 300 компаніями. Сам створив уже не одну і навіть не дві. На жаль, вимушений констатувати, що не бачив ні одного випадку ефективного відходу засновника від власного бізнесу. До речі, включаючи і мої бізнеси.

По-перше, що таке правильний відхід? Це такий відхід, коли засновник може спокійно не займатися питаннями свого бізнесу хоча б півроку. Тобто повністю про нього не думати, а жити як сторонній акціонер і мати стабільний дохід.

По-друге, мене можуть спитати, про що йтиметься, якщо я і сам цього не досяг. Це правда. На питання: чи вже влаштувався, чи ще працюєш, я б відповів – працюю. Тільки додам – у своє задоволення. Однак менше з тим, мені вдалося вберегтися від популярних помилок відходу від участі у бізнесі.

Перша з них – це продаж бізнесу. До речі, це не помилка, але це і не відхід від бізнесу. Це ліквідація участі у бізнесі. До речі, дуже популярний спосіб для засновників невеликого та середнього бізнесу.

Справа в тому, що правильно відійти від бізнесу можна тільки побудувавши правильну систему управління. А вона: а) дорога; б) складна як у побудові, так і функціонуванні.

Не кожен бізнес витягне правильну управлінську систему. Тобто той, хто продає бізнес, чесно визнає, що не розбудував бізнес до можливості утримувати правильну систему управління. А чесність – дуже добра риса.

Так, а які ж все-таки помилки? Існує багато проявів помилок, але найголовніша – підбір послідовника. І тут можливі два варіанти. Перший, привести свою дитину, ще гірше кількох дітей у керівне крісло. Ні, я чув, точніше читав, як син чи донька продовжили справу батька, рідше матері. Але ми знаємо, якої довіри варті замовні статті. До того ж, виключення тільки підтверджують правила. Звісно, у світі є повно сімейних компаній, але їх успіх сильно коливається від покоління до покоління. Крім того, все-таки в інших країнах інша культура. В тій самій Японії син довго готується, щоб перейняти справу батька. А не так, як у нас: після закордонного відрядження в університет (де буяє розвеселе студентське життя) відразу в крісло першого керівника. Батько думає: «Нічого, я допоможу». Але ж це не відхід від участі у бізнесі. Як це виглядає на практиці, можу навести не один приклад.

Другий варіант, звісно, підбір такого послідовника. Добре, якщо знайдеться той, хто був вихований у цій же компанії. До речі, бачив пропозиції цілого навчального курсу «Вибір і виховання послідовника». Результативність такого курсу точно не вище за курси із виховання дітей. Хоча б тому, що дитина, як правило, прив’язана до своїх батьків. А послідовник може і піти в будь-який момент.

Наслідки спроб передати управління послідовнику, як правило, всюди однакові. Успішність бізнесу, а значить і доходи засновника стають заручниками постаті послідовника. І тут навіть не про зловживання з його боку (хоча від цього теж не слід зарікатися). Він може елементарно зазіхнути на вищі доходи в іншому місці (це ж не його бізнес) або виявитися насправді не таким уже і вправним. І доведеться засновнику повертатися до свого бізнесу. Більше того, часто виявляється, що засновник взагалі не може жити без своєї справі, і він реально так і не відходить від управління. Згадайте батька, що зібрався допомагати своєму синові в управлінні. Адже ж засновник краще за всіх знає свій бізнес. Інакше б він не поставив його на ноги. Тому й називають це сексом з горилою. Поки молодий і є сили це декому може і сподобатися як атракціон американські гірки. А як сили підупадуть і хочеться вже відпочити, горила (тобто бізнес) не відпускає.

Як же бути?

По-перше, продати бізнес. Про це вже йшлося. Тільки от закавирка. Власник часто є головним стрижнем, на якому тримається бізнес. З ним цей бізнес генерує більше доходу, ніж гроші виручені за цей бізнес, але вже без власника. Як мішкуватий костюм героя Чарлі Чапліна – купа лахміття. Хіба що продати на аукціоні. А вдягнув його Чарлі, і є образ на мільйони доларів, який ще й генерує мільйони. Але ж Чаплін не вічний. Як не вічний і власник. Треба відпочити, інакше сконаєш з горилою J.

Саме розуміння всіх наведених помилок є передумовою їх уникнення. Що власне я і намагаюся робити останні три роки.

Загалом через гасла це можна описати як відкрите управління і перехід до колективного управління. Повторюю, це тільки мої намагання, так би мовити, пошук шляхів.

Більшості засновників це, скоріше за все, буде незрозуміло. Адже все вирішує сам засновник. Але тут і криється діалектика. Те, що підходить для розгону бізнесу, стає гальмом для його сталого розвитку. Зокрема, і оця самостійність, точніше авторитарність засновника.

Однак, іншого виходу немає, засновнику треба обирати: або керувати, або бути багатим. Які бувають ризики при спробі робити і те, і те, — дивіться вище.

А щоб відійшовши від керівництва не втратити і те, що маєш, слід потихеньку будувати колективне управління. Як це робити? Про це як раз ціла наука під назвою менеджмент (вона, до речі, не про те, як командувати підлеглими). В своїх нотатках я потроху викладатиму головні кроки на цьому шляху побудови такого управління.

Однак перший крок робить засновник у своїй душі чи голові, як кому краще. Він усвідомлює, чи відчуває, що змінитися треба йому самому. І не треба тут мудрувати, що старого пса не навчити новим трюкам.

Адже, хто не змінюється, той не удосконалюється.

Далі буде…..